Вибір та монтаж електричної теплої підлоги

Вибір та монтаж електричної теплої підлоги

Нагрівальні кабелі – основа класичних систем теплої підлоги. Одножильні кабелі дешевші на 15-20%, але вимагають повернення до точки підключення, що ускладнює монтаж. Двожильні кабелі зручніше укладання, тому що підключаються тільки з одного боку. Потужність кабелів варіюється від 10 до 20 Вт/м, діаметр становить 6-8 мм. Термін служби якісних кабелів сягає 50 років.

Нагрівальні мати складаються з тонкого кабелю діаметром 2,8-4 мм, закріпленого на сітці з кроком 5 см. Стандартна ширина матів - 50 см, довжина варіюється від 1 до 12 метрів. Потужність складає 150-180 Вт/м², що підходить для основного опалення в приміщеннях, що добре утеплюють. Товщина системи з матами лише 3-4 мм, що важливо при обмеженій висоті приміщення.

Інфрачервона плівка працює за принципом довгохвильового випромінювання із частотою 5-20 мкм. Товщина плівки складає всього 0,2-0,4 мм, ширина – 50, 80 або 100 см. Потужність варіюється від 150 до 220 Вт/м². Плівкова підлога сумісна з будь-якими фінішними покриттями, крім плитки, і не вимагає мокрих процесів при монтажі.

Стрижневі карбонові мати складаються з вуглецевих стрижнів, з'єднаних мідними шинами. Ширина матів – 83 см, потужність – 130-160 Вт/м². Особливість карбонових систем - саморегуляція температури при локальному перегріві, що запобігає виходу з ладу при встановленні меблів. Стрижні можна розрізати через кожні 25 см для зручності монтажу.

Розрахунок потужності та вибір системи

1. Визначення площі обігріву починається з обчислення корисної площі приміщення. Із загальної площі віднімають ділянки під стаціонарними меблями (кухонні гарнітури, вбудовані шафи, ванни). Відступ від стін повинен становити 10-15 см, від меблів та сантехніки – 5-10 см. Для кімнати 20 м² корисна площа зазвичай становить 12-14 м².
2. Розрахунок необхідної потужності залежить від призначення системи. Для комфортного підігріву достатньо 120-150 Вт/м2, для основного опалення потрібно 180-220 Вт/м2. У ванних кімнатах рекомендовано 150-180 Вт/м² через підвищену вологість. Для лоджій та перших поверхів потужність збільшують до 200-250 Вт/м².
3. Далі необхідно врахувати тепловтрати приміщення. У будинках із хорошою теплоізоляцією тепловтрати становлять 60-80 Вт/м², у старих будинках можуть досягати 120-150 Вт/м². При недостатньому утепленні електрична тепла підлога стає неекономічною, оскільки більшість енергії йде на компенсацію втрат.
4. Вибір типу системи визначається фінішним покриттям та конструкцією підлоги. Для плитки та керамограніту підходять усі типи систем. Під ламінат та паркет краще використовувати інфрачервону плівку або тонкі мати потужністю не більше 150 Вт/м². Для ковроліну та лінолеуму рекомендується плівкова підлога з максимальною температурою нагрівання 27-28°C.

Проектування системи теплої підлоги

Складання схеми укладання визначає ефективність системи. Кабель укладають змійкою з кроком 10-25 см, залежно від потужності. При кроці 10 см потужність становить 180-200 Вт/м2, при 15 см - 120-140 Вт/м2, при 20 см - 90-110 Вт/м2. Відстань між витками має бути однаковою по всій площі для рівномірного прогріву.

Терморегулятор встановлюють на висоті 80-150 см від підлоги у зручному місці. Від терморегулятора до підлоги прокладають трубку гофровану діаметром 16-20 мм для датчика температури підлоги. Трубку заводять між витками кабелю на глибину 50-100 см і заглушають кінець для запобігання потраплянню розчину.

Планування розміщення меблів критично для довговічності системи. Кабельні системи не можна укладати під стаціонарні меблі без ніжок, оскільки це призводить до перегріву та виходу з ладу. Інфрачервона плівка менш чутлива до меблів, але і під нею рекомендується залишати повітряні зазори не менше ніж 3 см.

Наступним кроком виконують зонування обігріву. У великих приміщеннях встановлюють кілька терморегуляторів для різних зон. Це дозволяє підтримувати різну температуру в різних частинах кімнати та заощаджувати електроенергію. Потужність однієї зони має перевищувати 2-3 кВт для побутових терморегуляторів.

Електропроводка має витримувати навантаження теплої підлоги із запасом 20-30%. Для системи потужністю 3 кВт необхідний кабель перерізом 2,5 мм² та автомат 16 А. Обов'язкове встановлення ПЗВ (пристрої захисного відключення) на 30 мА для захисту від ураження електричним струмом.

Підготовчі роботи

Підготовка основи починається з демонтажу старого покриття та очищення поверхні. Основа повинна бути рівною з перепадами не більше 5 мм на 2 метри. Значні нерівності вирівнюють тонкою стяжкою або сумішшю, що самовирівнюється. Поверхню ґрунтують для покращення адгезії наступних шарів.

Теплоізоляція підлоги є обов'язковою для ефективної роботи системи. Без ізоляції до 50% тепла йде у перекриття. Мінімальна товщина утеплювача становить 20 мм для приміщень над опалювальними, 50 мм – над неопалювальними. Використовують екструдований пінополістирол щільністю 30-35 кг/м3 або спеціальні плити з розміткою для укладання кабелю.

Демпферна стрічка компенсує температурні розширення стяжки. Стрічку завтовшки 5-10 мм наклеюють по периметру приміщення на висоту стяжки плюс 2-3 см. У великих приміщеннях (більше 40 м²) влаштовують деформаційні шви через кожні 6-8 метрів із встановленням додаткових стрічок.

Монтаж електропроводки передує укладання нагрівальних елементів. Від розподільного щита прокладають окрему лінію живлення з автоматом та ПЗВ. До місця встановлення терморегулятора підводять кабель живлення і проводи від нагрівальних елементів. Всі з'єднання виконують у розподільчих коробках, неприпустимі скручування в стяжці.

Перевірка готовності включає контроль якості основи, правильності електромонтажу та наявності всіх необхідних матеріалів. Вимірюють опір ізоляції мегаомметром - він має бути не менше 10 МОм. Тільки після повної готовності приступають до монтажу нагрівальних елементів.

Монтаж кабельного теплого підлоги

Укладання монтажної стрічки починається з розмітки приміщення згідно зі схемою. Стрічку кріплять до утеплювача дюбелями через кожні 50-60 см, формуючи сітку з осередками 25×25 см або 30×30 см залежно від кроку укладання кабелю. Стрічка має бути натягнута без провисань і складок, оскільки нерівності призведуть до нерівномірного укладання кабелю.

Розкладку нагрівального кабелю виконують за схемою, починаючи від місця підключення терморегулятора. Кабель укладають змійкою з розрахунковим кроком, закріплюючи у пазах монтажної стрічки. Радіус вигину повинен бути менше 6 діаметрів кабелю (зазвичай 5-6 див). Неприпустиме перетин витків кабелю, розтягування або здавлювання.

Встановлення датчика температури підлоги потребує особливої точності. Датчик розміщують у гофрованій трубці між витками кабелю на відстані 50-100 см від стіни. Трубку укладають так, щоб кінець із датчиком знаходився приблизно посередині між сусідніми витками кабелю. Радіус вигину трубки повинен забезпечувати можливість вилучення датчика для заміни.

Перевірка опору системи проводиться кожному етапі монтажу. Початковий опір кабелю вказаний у паспорті та повинен відповідати виміряному значенню з похибкою ±5%. Опір ізоляції вимірюють мегаомметром на 500 В - він повинен бути не менше 10 МОм. Усі виміри записують у монтажний паспорт.

Завершальним етапом фіксують кабель додатковими кріпленнями в місцях поворотів і на прямих ділянках через кожні 100 см. Використовують пластикові хомути або скоби, які не перетискають кабель. Холодні кінці кабелю виводять до місця підключення терморегулятора через гофровану трубку.

Монтаж нагрівальних матів

Розрізання та укладання матів починається з розкрою згідно форми приміщення. Сітку мату можна розрізати, не пошкоджуючи кабель, що дозволяє обходити перешкоди та повертати смуги. Ширина стандартного мату 50 см, тому при ширині приміщення 150 см знадобиться 3 смуги. Нахльостування матів неприпустимо.

З'єднання секцій виконують за допомогою з'єднувальних муфт, що входять до комплекту. Місця з'єднань розміщують у стяжці, уникаючи потрапляння під плитку. Холодні кінці всіх секцій виводять до терморегулятора. При великій площі (понад 15 м²) використовують кілька матів з паралельним підключенням.

Установка терморегулятора проводиться після укладання всіх матів. До терморегулятора підключають кабель живлення, холодні кінці матів і датчик температури підлоги. Датчик встановлюють у гофротрубці між витками кабелю, як і при монтажі звичайної кабельного підлоги.

Після цього проводять тестування системи. Вимірюють опір кожної секції мату – він повинен відповідати паспортним даним. Перевіряють опір ізоляції та відсутність коротких замикань. Включають систему на 10-15 хвилин для перевірки рівномірності нагріву.

Підготовка до фінішного покриття включає захист матів від пошкоджень під час подальших робіт. Мати покривають поліетиленовою плівкою або тонким шаром плиткового клею завтовшки 2-3 мм. Це запобігає механічним пошкодженням кабелю при укладанні плитки.

Установка інфрачервоної плівки

Розкрій плівкових елементів виконують за спеціальними лініями розрізу, позначеними пунктиром через кожні 25 см. Різати плівку можна тільки по цих лініях, інакше порушиться струмопровідний шар. Для приміщення неправильної форми комбінують смуги різної довжини, уникаючи відходів матеріалу.

Підключення проводів та контактів потребує акуратності та правильного інструменту. До мідних шин плівки прикріплюють контактні затискачі, що забезпечують надійне з'єднання. Провід перетином 1,5 мм² припаюють до затискачів або використовують спеціальні з'єднувачі. Кожне з'єднання має витримувати навантаження щонайменше 5 кг на розрив.

Ізоляція з'єднань виконується бітумною стрічкою, що входить до комплекту постачання. Кожне місце підключення проводів ізольують із двох сторін плівки. Лінії відрізу плівки також ізолюють по всій ширині. Якість ізоляції перевіряють візуально – стрічка має щільно прилягати без повітряних бульбашок.

Монтаж захисного шару необхідний для захисту плівки від пошкоджень. Поверх плівки укладають поліетиленову плівку товщиною 50-80 мкм з нахлестом 10 см. Стики проклеюють скотчем. Потім монтують фанеру або ГВЛ завтовшки 6-10 мм для створення жорсткої основи під фінішне покриття.

Укладання фінішного покриття можливе одразу після монтажу захисного шару. Ламінат та паркет укладають звичайним способом, використовуючи підкладку завтовшки 2-3 мм. Лінолеум та ковролін клеять на фанерну основу. Важливо не перевищувати температури поверхні 27°C для дерев'яних покриттів і 29°C для синтетичних.

Заливка стяжки та фінішні роботи

Приготування розчину для стяжки потребує дотримання пропорцій. Використовують готові сухі суміші теплої підлоги або цементно-піщаний розчин марки М200 у пропорції 1:3. Додають пластифікатор із розрахунку 0,5-1% від маси цементу для підвищення еластичності. Водоцементне відношення становить 04-045.

Заливку та вирівнювання починають через 24 години після укладання кабелю. Мінімальна товщина стяжки над кабелем становить 30 мм для нагрівальних кабелів та 5-10 мм для матів. Розчин заливають рівномірно, уникаючи повітряних порожнин навколо кабелю. Поверхню вирівнюють правилом, контролюючи горизонтальність рівнем.

Час висихання стяжки становить 28 днів при температурі 20 ° C і вологості 60%. Перші 7 днів поверхню зволожують та накривають плівкою для рівномірного схоплювання. Включати теплу підлогу можна тільки після повного висихання стяжки, інакше можливе розтріскування.
Перший запуск системи проводять поступово. У перший день встановлюють температуру 15°C, щодня підвищують на 2-3°C до досягнення робочого режиму. Різке нагрівання може призвести до розтріскування стяжки або перегріву кабелю.

Укладання підлогового покриття можливе після повного висихання стяжки. Для плитки використовують еластичний клей, що компенсує температурні деформації. Ламінат і паркет вимагають підкладки з низьким термічним опором (трохи більше 0,15 м²·К/Вт). Ковролін та лінолеум повинні мати маркування сумісності з теплою підлогою.

Налаштування терморегулятора включає програмування температурних режимів. Встановлюють комфортну температуру підлоги 22-26 ° C для житлових приміщень та 28-30 ° C для ванних кімнат. Використовують тижневе програмування економії електроенергії, знижуючи температуру на 3-5°C у періоди відсутності.

Тестування та введення в експлуатацію

Перевірка працездатності системи починається з візуального огляду всіх з'єднань та елементів. Включають систему на мінімальну потужність та контролюють рівномірність нагріву по всій площі. Холодні зони вказують на обрив кабелю, гарячі точки – коротке замикання чи пошкодження ізоляції.

Вимір опору ізоляції проводять мегаомметром на 500 В між струмопровідними жилами та заземленням. Опір має бути не менше 10 МОм. Також вимірюють опір петлі між жилами нагрівального кабелю – він повинен відповідати паспортним даним з точністю ±5%.

Налаштування температурних режимів залежить від призначення приміщення та типу покриття:

• Житлові кімнати: 20-24 ° C
• Ванні кімнати: 26-30°C
• Передпокій та коридори: 18-22°C
• Дитячі кімнати: 22-24°C

Температуру підвищують поступово протягом 3-5 днів до робочих значень.
Складання схеми укладання для майбутнього обслуговування є обов'язковим. На плані приміщення відзначають розташування нагрівальних елементів, терморегулятора, датчиків та сполучних муфт. Зазначають технічні характеристики системи: потужність, опір, дату монтажу. Схему передають власнику для зберігання.

Рекомендації з експлуатації включають регулярне обслуговування та правила використання. Терморегулятор очищають від пилу раз на півроку, перевіряють затягування контактів. При укладанні килимів використовують підкладки, що пропускають тепло. Неприпустимо свердління та забивання цвяхів у підлогу без схеми розташування кабелю. За дотримання правил система служить 25-30 років без серйозних ремонтів.